Хвень Юрій Григорович, СПД

Півень Юрій Григорович

2016 , Житомирська область , Віділ УФЗ Держспецзв’язку в м Житомирі , офіцер фельдзв’язку , Щорічна , подана 20 березня 2017 р. 12:56

Моніторити декларанта по:

Зачекайте.

1. Тип декларації та звітний період

2.1. Інформація про суб’єкта декларування

2.2. Інформація про членів сім’ї суб’єкта декларування

Членами сім’ї суб’єкта декларування є: особи, які перебувають у шлюбі із суб’єктом декларування (чоловік/дружина), незалежного від того, чи вони проживають спільно; діти, у тому числі повнолітні діти, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом декларування (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних – наприклад, особи, що спільно орендують житло), у тому числі особи, які спільно проживають із суб’єктом декларування, але не перебувають з ним у шлюбі.

3. Об’єкти нерухомості

Суб’єкт декларування повинен задекларувати всі об’єкти нерухомості, що належать йому або членам його сім’ї на праві власності, знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Це включає такі об’єкти нерухомості: земельна ділянка, житловий будинок, квартира, офіс, садовий (дачний) будинок, гараж, інше.

4. Об’єкти незавершеного будівництва

Суб’єкт декларування повинен задекларувати: 1) об’єкти незавершеного будівництва; 2) об’єкти, не прийняті в експлуатацію; або 3) об’єкти, право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку.

Такі об’єкти декларуються, якщо вони: а) належать суб’єкту декларування або членам його сім’ї на праві власності відповідно до Цивільного кодексу України; б) розташовані на земельних ділянках, що належать суб’єкту декларування або членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або передані їм в оренду чи на іншому праві користування, незалежно від правових підстав набуття такого права; або в) повністю або частково побудовані з матеріалів чи за кошти суб’єкта декларування або членів його сім’ї.

У суб’єкта декларування чи членів його сім’ї відсутні об’єкти для декларування в цьому розділі

5. Цінне рухоме майно (крім транспортних засобів)

Суб’єкт декларування повинен задекларувати: цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановленних для працездатних осіб на 1 січня звітного року. Під рухомим майном розуміються будь-які матеріальні об’єкти, які можуть бути переміщеними без заподіяння їм шкоди (наприклад, ювелірні вироби, персональні або домашні електронні пристрої, одяг, твори мистецтва, антикваріат тощо).

У цьому розділі декларації НЕ декларується таке майно: цінні папери, корпоративні права, готівкові кошти, кошти на рахунках в банку чи інших фінансових установах, дорогоцінні (банківські) метали.

Якщо рухоме майно є одночасно подарунком, то воно декларується як в цьому розділі (у разі перевищення зазначеного порогу декларування), так і в розділі “Доходи, у тому числі подарунки”.

У суб’єкта декларування чи членів його сім’ї відсутні об’єкти для декларування в цьому розділі

6. Цінне рухоме майно – транспортні засоби

Суб’єкт декларування повинен задекларувати: транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми незалежно від їх вартості.

7. Цінні папери

8. Корпоративні права

Суб’єкт декларування повинен задекларувати: будь-які корпоративні права, крім акцій, зазначених в попередньому розділі декларації, у тому числі частки (паї) у статутному (складеному) капіталі чи в будь-якому іншому еквіваленті статутного капіталу товариства, підприємства, організації, що зареєстровані в Україні або за кордоном, у тому числі пайові внески в кредитній спілці.

У суб’єкта декларування чи членів його сім’ї відсутні об’єкти для декларування в цьому розділі

9. Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї

У суб’єкта декларування чи членів його сім’ї відсутні об’єкти для декларування в цьому розділі

10. Нематеріальні активи

Нематеріальні активи включають: об’єкти права інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті (право на винахід, корисну модель, ноу-хау, промисловий зразок, топографії інтегральної мікросхеми, сорт рослин, торгову марку чи комерційне найменування, авторське право тощо), право на використання надр чи інших природних ресурсів, інше.

У суб’єкта декларування чи членів його сім’ї відсутні об’єкти для декларування в цьому розділі

11. Доходи, у тому числі подарунки

Суб’єкт декларування повинен зазначити отриманий (нарахований) дохід упродовж звітного періоду.

Доходи включають: заробітну плату (грошове забезпечення), отриману як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари та інші виплати згідно з цивільно-правовими правочинами, дохід від зайняття підприємницькою або незалежною професійною діяльністю, дохід від надання майна в оренду, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійну допомогу, пенсію, спадщину, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи. Під заробітною платою розуміється основна заробітна плата, а також будь-які заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) особі у зв’язку з відносинами трудового найму.

Подарунки у формі грошових коштів повинні зазначатися, якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує 5 прожиткових мінімумів, встановленних для працездатних осіб на 1 січня звітного року.Подарунок у формі, іншій ніж грошові кошти (рухоме майно, нерухомість тощо), зазначається, якщо вартість такого подарунку перевищує 5 прожиткових мінімумів, встановленних для працездатних осіб на 1 січня звітного року. Зазначення інформації про подарунок не виключає обов’язок вказати відповідне майно в інших розділах декларації, наприклад, у розділах про цінне рухоме майно, нерухоме майно, цінні папери тощо.

12. Грошові активи

Суб’єкт декларування повинен задекларувати: готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, у тому числі до інститутів спільного інвестування, кошти, позичені суб’єктом декларування або членом його сім’ї третім особам, активи у дорогоцінних (банківських) металах, інше.

Не підлягають декларуванню наявні грошові активи (у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам) та активи у дорогоцінних (банківських) металах, сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановленних для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

У суб’єкта декларування чи членів його сім’ї відсутні об’єкти для декларування в цьому розділі

13. Фінансові зобов’язання

Суб’єкт декларування повинен задекларувати: отримані кредити, отримані позики, зобов’язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредитом), зобов’язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, кошти, позичені суб’єкту декларування або члену його сім’ї іншими особами, несплачені податкові зобов’язання, інше.

Читать еще: Почему лобзик пилит криво и как это исправить. Как ровно пилить лобзиком: рекомендации Как электролобзиком сделать ровный распил

Інформація зазначається, лише якщо розмір зобов’язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановленних для працездатних осіб на 1 січня звітного року. Якщо розмір зобов’язання не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановленних для працездатних осіб на 1 січня звітного року, зазначається лише загальний розмір такого фінансового зобов’язання (наприклад, якщо розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) у звітному році не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановленних для працездатних осіб на 1 січня звітного року, то зазначається лише загальний розмір позики (кредиту)).

У суб’єкта декларування чи членів його сім’ї відсутні об’єкти для декларування в цьому розділі

14. Видатки та правочини суб’єкта декларування

Суб’єкт декларування повинен задекларувати: видатки та всі правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб’єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов’язання, які зазначені у розділах 3–12 цієї декларації.

Відомості про видатки та правочини зазначаються лише у разі, якщо розмір відповідного видатку (вартість предмету правочину) перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановленних для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

У суб’єкта декларування чи членів його сім’ї відсутні об’єкти для декларування в цьому розділі

15. Робота за сумісництвом суб’єкта декларування

Суб’єкт декларування повинен задекларувати: посаду чи роботу, що виконується або виконувалася за сумісництвом.

Зайняття посади чи робота за сумісництвом декларується, якщо її зайняття (виконання) розпочалося або продовжувалося під час звітного періоду незалежно від тривалості.

Посада чи робота за сумісництвом декларується незалежно від того, чи була вона оплачуваною.

У суб’єкта декларування чи членів його сім’ї відсутні об’єкти для декларування в цьому розділі

16. Членство суб’єкта декларування в організаціях та їх органах

Посада чи робота за сумісництвом декларується незалежно від того, чи була вона оплачуваною.

Організації, у яких суб’єкт декларування є членом.

У суб’єкта декларування чи членів його сім’ї відсутні об’єкти для декларування в цьому розділі Членство в органах організацій.

У суб’єкта декларування чи членів його сім’ї відсутні об’єкти для декларування в цьому розділі

Хвень Юрій Григорович, СПД

Авантюрний роман про часи Давньої Русі

ДІД ПРАБАБИ ЛЕЛІ

Коли із Києва прибув княжий гонець і загадав надіслати людей на будову укріплень, випало їхати во стольний град закупові Півню разом із кількома челядниками.

У Півня був небіж, який за ним весь час бігав. Тому й прозвали його Півником. Як почув Півник, що дядька надсилають до Києва, то зразу побіг до Баби Лелі. Власне вона йому була не баба, а прабаба у четвертих. Її всі звали ще Великою Бабою. Бо, дійсно, не дивлячись на свої дев’яносто (так казали) років, вона була вища і дебеліша своїх правнучок. Взимку і восени вона жила з Півниковою родиною. Але тільки наставали теплі дні, вона переміщалась до комори. Як було сонячно і сухо, то возсідала вона на ослоні перед коморою, смикала мичку і сукала нитку, пускаючи в оберти невтомне веретено. У похмуру і дощову погоду вона перебиралась під дашок комори і там продовжувала прясти свою незкінченну нитку.

Прибіг Півник до Баби Лелі і сказав.

– Бабо Лелю! Тіун посилає Півня град будувати. Я хочу з ним поїхати.

– Дитино, є одна біда в цій справі…

– Ти вільна людина, бо ти в громаді. А твій дядько випав із громади. Позичив у боярського тіуна срібло і купив собі коня. А кінь той возьми…

– Отож бо! І потрапив твій Півень у кабалу до боярина, став закупом боярським. Тепер вільною людиною може стати, віддавши борг. А де він візьме срібло? Громада за нього не платитиме…

– … бо він не спитав у старішин, як позичав!

– Розумничка ти моя, світлая голівка.

– То що мені робити. Я так хочу поїхати до Києва. Ти ж, Бабо Лелю, стільки розповідала про Рибку та Бравлина, моїх пращурів, як вони в Києві пробували. Так хочу.

– Більше за все на світі.

Велика Баба заплющила очі, довго мовчала, поклавши теплу велику руку на голову Півника. Потім її рука здригнулась і вона тихим голосом проказала: «Піди, поклич батька». Що без сумниву означало – Півник поїде до Києва разом із дядьком Півнем.

Півник збігав за батьком, який саме видовбував нові липові ночви – ось-ось у матери Півника мала ще народитися дитинка.

– Слухай мене уважно, – говорила Баба Леля, знов запустивши жваве веретено і посмикуючи лівицею мичку. – Нехай малий їде з дядьком до Києва. Тільки щоб і малого не запроторили в кабалу, приготуйте йому з собою одіж на запас і харчів удосталь. І щоб при всіх сказав тіунові – малий їде з Півнем. Але із своїми харчами і речами. І візьми із собою когось двох поважних із громади. Таких, щоб потім, якщо щось не так – могли чесно свідчити. Бо там де влада і її слуги – там завжди брехня і підлість! Іди! А ти, малий лишись. Ти мені потрібен.

– Щось тебе, Бабо Лелю, принести чи подати?

– Ні, хлопчику, справа дуже поважна. Я найстарша. І хто зна, скільки мені ряст топтати… Ти їдеш до Києва на все літо і маєш повернутись восени після рівнодення. А я не знаю, чи дотягну я до того часу. Тому хочу, щоб ти мені переповів усе, що я тобі про твоїх пращурів розповідала.

– Чого я? Бабо Лелю, ти ж усім розповідала! І дядькові Півневі, коли він приходив до нас!

– А того, що з усіх тих, у кого в жилах тече хоч крапля Рибчиної крові, ти найздібніший. Ти знатимеш добре – то й іншим про нашу кров розповіси. І пам’ять про всіх нас, наших пращурів не пропаде. І ще – в житті може трапитись щось схоже на діла твоїх пращурів. І ти вже знатимеш, що робити чи боятись чого… Собака і кінь тільки те пам’ятають, що з ними трапилось. А людина пам’ятає і те, що перед нею трапилось… Отож іди, попроси в матері глечик березового соку, якщо досі лишився. І кухлик.

Читать еще: Техника для полива и орошения

Березового соку ще досить лишилось. І Півнику мати націдила з бочки повен глек і дала кухлик.

– Що, Баба Леля тебе збирається на дорогу напучувати?

– То піди та послухай її, бо вона стара і дуже мудра. Добре, що вона з нами живе.

Баба Леля поставила на ослін глек із соком і кухлик.

– Піди, прикоти окоренок та сідай отут, щоб я тебе добре чула правим вухом.

– То й добре. Випий трохи соку, щоб горло не дерло і починай.

Півник націдив у кухлик соку, надпив і почав переповідати всі бабині оповідки про своїх пращурів.

– Твого діда всі називали Рибкою. І всіх його синів і онуків називали Рибками. А називали його Рибкою, бо він перше слово сказав: «Рибка!» І не тільки сказав, а й уловив рибку. Бо вискочив із човна у воду і вхопив червінку. І його батько ледь устиг його врятувати і витягти із води. Бо там була дуже мілка вода і човен ледь не кресав днищем по піску. І твій дід Рибка, тоді ще безштанько, не випускав рибку з руки, поки вона не засмерділась. Тільки тоді віддав. Йому тоді було чотири роки. А справжнє ім’я його було Борич. Але так його ніхто не називав… Потім, того ж літа, він раніше всіх навчився плавати. Він приходив до води і все дивився, як старші хлопці плавають. Потім зайшов у воду і поплив. Тієї осені мати йому вже пошила штани, бо його Дід сказав: «Невістко, не гоже щоб мій онук плавав, як дорослі хлопці, а ходив лише у сорочці». А вже через рік почав Рибка ловити не руками, а вудочкою. Зробив її для нього Дід. З доброї кінської волосіні і найменшого гачечка. З тією вудкою Рибка ходив і на річку, і на протоку. Та де б не ловив – завжди тягнув додому дві чи три лозини з верхівками чи голованями-виплодками. Цією вудкою Рибка ловив два роки. Аж поки того літа її не обірвала щука разом з верхівкою. Другу вудку Рибка сам змайстрував. І жилку з кінського волосу виплів, і поплавець зробив із соснової кори і гусячої пір’їни. Тільки гачок довелось просити в старших. Тоді ж він собі змайстрував і перший лучок. Лук із ліщинового прута, тятиву із конопляної шворки, очеретяні стріли. І зразу приніс здобич. Але від цієї здобичі Дід схопився за голову. Бо Рибка приніс півдюжини курчат… тетерки!

Дід засмутився, що Рибка так дурно вчинив. Довелося тих курчат закопати, щоб не було ганьби від людей. І Дід за ту дурню не побив і не полаяв Рибку, а тільки виговорив і присоромив. І більше ніколи Рибка таких дурниць не робив. А коли обмолотили хліб, тоді Дід зробив Рибці справжній лук. Як Дід робив, то Рибка йому допомагав і все запам’ятовував. Стріли робив Дід, а виглажував їх на бруску-камені Рибка. Наконечники стріл були із кісток коров’ячих, а пера взяли воронячі… Поки підступила справжня осінь, Рибка добре пристрілявся. Як полетіли гуси з півночі у вирій, пішов Рибка на зжату ниву. Бо туди з болота прилітали гуси попастись. Він сховався у кущах край поля. Та до нього ніяк не підходили гуси. А коли таки добулись, то Рибка застрелив найбільшого гусака. Як він притяг того гусака, вся вулиця вийшла подивитись. Старші дивувалися і хвалили меткого хлопця. А інші хлопчаки і отроки казали: «Так йому ж Дід робив і лук, і стріли! От якби він сам змайстрував і ним уполював гуся…» Рибку ті слова добре допекли і він заповзявся, що сам спорудить собі і лук і стріли. Коли Дід йому робив цей лук, то говорив: «От якби доброго ялівцю стовбурець без сучків роздобути, то ще кращий би був лук. Ялівець добре пружинить». І це добре запам’ятав Рибка. І, взагалі, Рибка все добре пам’ятав.

Отже, наступного літа, коли настала небачена спекота, Рибка тихо зник із двору. А подався він у далекий ліс по ялівець для лука. І так сталося, що ввечері Рибка не повернувся. Почали питати в людей, чи хто бачив, у який бік він пішов? Всі казали по-різному. І тільки одна стара сказала, що бачила, як хлопчик ішов опадкою до двох пагорбів. А то поганий шлях. Бо він простягався просто до Перунових Каменів. За Перуновими Каменями сухий ліс. А за сухим лісом – річка. За річкою вже землі ворожого роду.

Вирішили шукати Рибку завтра вранці.

– Рибка ходить так, що слідів не відшукаєте. Він завтра сам об’явиться! – сказав Дід.

Хвень Юрій Григорович, СПД

Сергiй Григорович

Информация

Биография: Сергей Константинович Григорович — украинский разработчик компьютерных игр, бизнесмен, основатель и генеральный директор компании GSC Game World. Один из авторов мировых бестселлеров — компьютерных игр Venom, Казаки и S.T.A.L.K.E.R(англ. Grigorovich Sergiy Constantinovich). GSC. Показать полностью…
——————————————————
Род деятельности: Основатель и директор GSC Game World
Дата рождения: 18 апреля 1978 года
Место рождения: Оболонь, Киев, УССР
Гражданство: Украина
Семья: Его отец по профессии радиотехник, мать – журналист, также у него есть брат Евгений, который тоже работает в GSC, в частности самостоятельно руководил проектом Казаки II.
Дети: сыновья Евгений и Александр.

Ранние годы
Сергей Григорович родился в Киеве на Оболони 18 апреля 1978 года. Однако первые три года жил у своей бабушки в Донецке. В пятом классе поехал благодаря программе школьного обмена во Францию. Оттуда он привез игру, которую потом в 12-летнем возрасте сдавал в “аренду” своим одноклассникам, таким образом, зарабатывал свои первые деньги. C шестого класса начал торговать на рынке компьютерными играми и разными радиоэлектронными товарами. В 16 лет создал компанию GSC Game World, название компании происходит от латинизированных инициалов Григоровича Сергея Константиновича. Интересно, что логотип этой компании он создал уже в 12 лет.

Взрослый период
После окончания школы Григорович вступает на радиотехнический факультет Киевского политехнического института. Через чрезмерную занятость “бизнесовыми” делами он не смог сдать уже первую зимнюю сессию. Также была попытка поступить в Международный научно-технический институт на специальность “Экономика”, которая закончилась удачно, однако после первого семестра он покидает учебу. В 2008 году Сергей Григорович получил премию в номинации “Достижения всей жизни” (укр. “Досягнення всього життя”) в общенациональной церемонии “Гордость страны-2008” (укр. “Гордість країни-2008”).

Читать еще: Масло для культиватора: замена, редуктор, мотокультиватора, какое заливать, двигателем, бензиновый, можно ли автомобильное, четырехтактных, лить, моторное

Сергей Григорович. 2002

Сергей Константинович имеет среднее образование.
В 12 лет создает логотип своей компании.
В 16 лет создает компанию GSC Game World.
В 22 года зарабатывает первый $1 млн после выпуска международного хита – игры “Казаки Европейские войны”.
В 26 лет открывает Международное издательство GSC World Publishing и выпускает первую отечественную игру по голливудской кинолицензии (“Александр”).
Ведет здоровый образ жизни: не пьет, не курит, занимается спортом.
Название компании происходит от его инициалов (Grigorovich Sergey Constantinovich)

компьютерные игры (обладает званием Героя 28-го уровня в Warcraft III).
автомобили (обладает автопарком, включающим Ferrari F430 Spider, Porsche Cayenne turbo, MiniCooper S, Hummer и др.).
настольный теннис (мастер спорта).
мотоспорт, шоссейно-кольцевые гонки (вице-чемпион Украины, мастер спорта, мотоцикл Yamaha R1).
полеты на планере, вертолете (удостоверение пилота).
музыка (играет на гитаре и фортепиано).
плавание на кайте, вейкборде.

Чем гордится: созданием издательства GSC World Publishing.
Жизненное кредо: Нужно ввязаться в сражение, а там посмотрим. Дата рождения: 18 апреля 1978

ВЕНЕДИКТ (ГРИГОРОВИЧ)

В миру Григорович Василий Иванович, родился 26 декабря 1774 года в городе Рогачёв Могилёвской области в семье прот. Иоанна Григоровича, мать, М. Р. Конисская, – племянница Могилёвского архиепископа Георгия (Конисского), один из братьев – прот. Иоанн Григорович – историк, археограф, издатель “Актов Западной России” и других документов.

В раннем детстве Василий был приписан сержантом в батальон Рогачёвской крепости и поставлен на довольствие, т. к. семья была небогатой.

С 1797 г. обучался в Могилёвской духовной семинарии, позднее в Александро-Невской духовной академии (1804-1808), затем служил учителем риторики в Могилёвской семинарии.

С 1809 год продолжил обучение в Санкт-Петербургской духовной академии, окончил ее в 1814 году со степенью магистра.

По окончании академического курса постригся в монашество, рукоположен во иеромонаха.

В 1814 году назначен ректором и профессором богословских наук Могилевской семинарии.

С 25 апреля 1815 года – архимандрит, настоятель Кутеинского Оршанского монастыря Могилевской епархии.

В сентябре 1821 года переведен ректором в Калужскую с управлением Пафнутьев-Боровским монастырем.

С 4 ноября 1831 по 8 июня 1833 года – ректор Санкт-Петербургской духовной академии, ординарный профессор догматического богословия, редактор академического журнала «Христианское чтение», сохранял за собой настоятельство в Пафнутьев-Боровском монастыре.

11 июня 1833 года хиротонисан во епископа Ревельского, викария Санкт-Петербургской епархии, с назначением настоятелем Санкт-Петербургской Троице-Сергиевой пустыни.

В течение 9 лет был ближайшим помощником в управлении епархией престарелого С.-Петербургского и Новгородского митр. Серафима (Глаголевского). В начале 1840-х годов рассматривал дело о выпуске студентами СПбДА тиражом ок. 300 экз. литографированного перевода Библии с еврейского языка на русский, выполненного под рук. проф. академии Г. П. Павского (бывш. однокурсник Венедикта). Разбор дела закончился разысканием и уничтожением большего числа литографий.

С 14 ноября 1842 года – архиепископ Олонецкий и Петрозаводский, назначен присутствующим в Синоде, где особо ценились его знание законов и точность их исполнения.

Продолжал жить в Санкт-Петербурге, откуда управлял Олонецкой епархией, привел в порядок ее имущественные дела, исходатайствовал введение новых штатных единиц для духовенства. С 1844 года в епархии стали активно открываться школы грамотности. В 1846 года восстановил самостоятельность Никифоровой Важеозерской пустыни, которая около 50 лет была приписана к Александрову Свирскому монастырю.

7 мая 1847 года был уволен от присутствия в Синоде, 28 мая прибыл в Петрозаводск, свое отправление в епархию воспринял как ссылку. Игнорировал распоряжения и указания Синода, в частности, не представил рапорт о неблагонадежности чиновников, служивших по духовному ведомству, не отвечал на запросы. Все это стало причиной ревизии Олонецкого епархиального управления представителем Синода ректором Киевской духовной семинарии архим. Антонием (Амфитеатровым).

При архиеп. Венедикте в епархии было возведено и освящено более 10 храмов, в частности, в 1847 году архиерей освятил церкви в Лодейном Поле и на Вознесенской пристани, при истоке р. Свири; в следующем году в Петрозаводске на месте деревянной церкви был заложен каменный храм во имя Воздвижения Честного и Животворящего Креста Господня (освящен в конце декабря 1852). Благодаря усилиям архиерея подвергся капитальному ремонту кафедральный Петропавловский собор в Петрозаводске.

По воспоминаниям современников, это был “честный, бескорыстный и деловой человек”. Отличался неподкупной совестью, старался решать все дела строго по закону. В высшей степени прямой, правдивый, ненавидящий все окольные пути, Венедикт не кривил душою ни перед кем и смело, со свойственной ему резкостью, приближавшейся к грубости, отказывал в несправедливых требованиях даже знаменитым людям. Не было от него пощады и своим товарищам по академии, когда они действовали несправедливо и незаконно. Поэтому он приобрел репутацию законника, канцеляриста и неисправимого формалиста.

Однажды, по доверию к другому, Венедикт попал в большую неприятность (имел растрату). После этого случая преосв. Венедикту приходилось быть очень бережливым в расходах на свое содержание. По некоторым сведениям, “он иногда употреблял только черный хлеб, кислую капусту или щи с соленою рыбою, а то и без нее и гречневую кашу”. Такая неприхотливость обратилась у него мало-помалу в привычку. “Когда денежные средства уже позволяли ему иметь пышную одежду и изысканный стол, он не роскошествовал. Даже в день св. Пасхи иногда довольствовался капустой и ломтем черного хлеба”.

За одеждой своей совершенно не следил и выглядел всегда неопрятным. Не разрешал келейнику ежедневно выметать его комнату. Жизнь вел очень простую и даже, как выражаются современники, грубую. Его называли врагом всякого изящества и роскоши. По отношению к себе Венедикт терпеть не мог низких поклонов, подобострастных приветствий и разных титулизаций.

Он днем и ночью постоянно был занят, никогда почти не выходил прогуливаться. Если приходили к нему люди и знакомые, то он поскорее как-нибудь от них отделывался. Сам же почти ни к кому не ездил, кроме тех случаев, когда уже нельзя было не поехать. Даже у своих братьев, живших в Петербурге (известных своей ученостью Григоровичей), не бывал по году и более.

В отношениях со своими подчиненными был очень добр.

голоса

Рейтинг статьи